Затирка для плитки

Довговічність оздоблення та естетична задоволеність фінішним покриттям поверхні досягається не тільки на етапі придбання якісної продукції, наприклад, керамічної плитки. Родзинкою фінальних робіт стане швидше вміння майстра-плиточника грамотно провести всі підготовчі роботи з укладання плитки і вдало обрати затирочні матеріали за їх складом та експлуатаційними властивостями, а також колірним поєднанням з відтінком самої плитки.

Затирка (фуга) пропонується сучасною промисловістю у вигляді сухої суміші або, для спрощення робіт - готового до застосування розчину. Завдання будь-якої затирки - надання плитковій кладці завершеного вигляду і спеціальних захисних водовідштовхувальних властивостей, що не дозволяють призвести до руйнування нижнього клейового шару.

Затирочні склади за видом основи поділяють на цементні та епоксидні. Перша група найбільш популярна і економічно вигідна. Друга - більш міцна, скоріше для професіоналів. Силіконові герметики теж іноді вважають плитковою затиркою, але вони все ж призначені скоріше для складних швів між плиткою і ванною або іншим санітарно-технічним обладнанням. У виробничих приміщеннях використовують темні фуранові суміші.

Цементні зaтирки пропонуються на основі «пoртлaнд-цементу», органічних або мінеральних пігментів, різних пластифікаторів та інших добавок для посилення специфічних якостей. Застосування цементнo-пoлімерниx затирок актуальне при оформленні швів шириною до 4-6 мм. Для швів більше 5 мм використовують мінеральні добавки (наприклад, кварцевий пісок). Роботи з великими фракціями піску для збільшення ширини шва проводять обережно, щоб уникнути появи подряпин на плитці.

З переваг цементних затирочних складів виділяють:

• міцність швів;
• простоту приготування розчину;
• можливість самостійного проведення робіт;
• середнє за швидкістю застигання, що дозволяє підкоригувати вади;
• доступність ціни.

З обмежень - не використовувати цементні склади в особливо вологих приміщеннях, або до складу необхідно ввести рідкий латекс або спеціальний антисептик. Латексний пластифікатор підвищує пластичність затирки, наближаючи її до властивостей шпаклівки, і додатково робить колір більш насиченим.

Епоксидна затирка, на відміну від цементного складу, заснована на епоксидній смолі та спеціальних затверджувачах, що створюють максимальну міцність, високий рівень гідрофобності шва (стійкості до проникнення води) та стійкість до механічних деформацій. Тому епоксидні затирки й рекомендують для особливо вологих приміщень і для місць безпосереднього контакту з водою.

Переваги епоксидної затирки:

• максимальна міцність, стійкість до механічних навантажень і здатність витримувати вплив будь-яких агресивних чинників;
• високий рівень гідрофобності шва (стійкість до проникнення води);
• висока стійкість до цвілі та грибкових уражень;
• стійкість до впливу чистячих засобів;
• довговічність - здатність зберігати властивості й колір незмінними до 40-50 років;
• колірна гама може мати практично будь-який відтінок, додатковою прикрасою можуть служити додані блискучі елементи.

Використовуються затирочні суміші:

• для заповнення швів керамічних і скляних облицювальних плиток, а також плиток, виконаних зі штучного і натурального каменю, зокрема з мармуру;
• при обробці як горизонтальних поверхонь, так і вертикальних - такі роботи рівнозначні за якістю;
• для полегшення виконання дизайнерських задумок - в цьому проявляється незаперечна допомога фарбувальних пігментів; використовується як чорно-біла палітра, так і будь-які відтінки веселки, згідно колірного стандарту RAL;
• в сухих і вологих приміщеннях, в тому числі у ванній кімнаті, кухні, басейнах і лазнях: антисептичні добавки здатні запобігати утворенню грибка;
• для полегшення експлуатаційного догляду за плитковою поверхнею: затирка не дозволяє бруду і пилу накопичуватися в швах.

Різниця в процентному співвідношенні складових затирки дозволяє підібрати склад для конкретних умов нанесення і експлуатації.

Приклади видів продукції, пропонованої виробниками на суд покупців:

• суміші для обробки тонких швів шириною до 6 мм;
• затирка для плитки в поєднанні з силіконовим аналогом (герметиком) - для додаткової обробки місць примикання плитки до сантехніки;
• суміші для декоративних робіт з каменем і склом - для обробки широких швів до 15 мм; подібну затирку можна використовувати і на облицюваннях з ризиком деформації;
• суха суміш, виготовлена ​​за технологією SILICA ACTIVE, з високим рівнем гідрофобності - для місць тривалого й інтенсивного контакту з водою (душові, басейни...);
• гідрофобні суміші - для заповнення потенційно деформаційних швів на вході в будівлю, підлог терас, балконів, експлуатованих дахів, цоколів, підлог з підігрівом, плит OSB, ДСП і з гіпсокартону;
• суміші, суперміцні на широких швах (40 мм) з протигрибковими добавками і пластифікаторами, що не дозволяють швам розтріскуватися в процесі експлуатації;
• спеціальні суміші з потужним водовідштовхувальним ефектом в комплекті з протибактеріальними добавками, з можливістю вибору з 37 варіантів кольорів - кращий варіант для басейнів і саун;
• еластичний склад на основі силікону з функцією герметика (в 24 відтінках, включаючи прозорий) - використовується для обробки складних і проблемних швів на кутах і в місцях примикання плитки до сантехніки;
• суміші на основі епоксидної смоли створюють шви, стійкі до вологи, агресивних хімікатів, перепадів температур - ефективні на стиках мозаїки, каменю, кераміки і скла.

Якщо підсумувати властивості затирочних сумішей, то можна відзначити:

• великий вибір колірної гами під будь-яке покриття;
• широкий модельний ряд складів для внутрішніх і зовнішніх робіт з великим різноманіттям режимів експлуатації поверхонь;
• простий спосіб застосування, надійний кінцевий результат;
• з мінусів застосування професіонали виділяють іноді суттєві відмінності між заявленим тоном затирки та її кольором після висихання на робочій поверхні.

Рекомендації з вибору кольору затирочного складу:

Кожен має право обирати палітру, що саме йому сподобалась в поєднанні забарвлення плитки та затирки для швів: можна підібрати однотонний варіант, контрастний або взагалі прозорий. Але дизайнери орієнтують нас на такий вибір:

• для стінових оздоблювальних робіт підбирається колір затирки на тон світліше плитки або чисто білий з урахуванням того, що у вологих приміщеннях з часом білий колір набуває жовтого відтінку, позбутися якого можна буде лише з застосуванням спеціальних засобів;
• підлогові плиткові покриття рекомендується затирати складом на тон темнішим за саму плитку або всіх відтінків сірого кольору, так як часто використовувана поверхня швидко забруднюється;
• затирка мозаїчних швів проводиться прозорою сумішшю або розчином нейтральних відтінків для цілісного сприйняття загальної картини мозаїчного полотна.

Спосіб застосування розчину на основі суміші для облицювання:

• витримавши не менше доби після укладання плитки, механічно очистити плиткові шви покриття від бруду і залишків клею, приступити до затирки швів;
• підготувати розчин, з'єднавши суху суміш зі строго зазначеною на упаковці кількістю води, повторно перемішати через 3-5 хв до повного «дозрівання» розчину, використовувати його протягом 2 годин; тріщини в швах зазвичай відбуваються через надмірну кількість води в розчині;
• для нанесення розчину можна використовувати гумову терку або шпатель, затирають навскіс із зусиллям для максимального заповнення;
• при використанні плитки з високим рівнем водопоглинання шов перед нанесенням затирки зволожують, що можна зробити за допомогою звичайного садового обприскувача;
• необхідно дотримуватися однаковості товщини і глибини швів, причому товщина шару затирки має бути не менша за товщину самої плитки;
• через 15 хв після закінчення робіт шви протираються вологою губкою, краще добре віджатою ганчіркою з мікрофібри, а поверхня плитки очищається сухою ганчіркою; прибирання із застосуванням спеціальних миючих засобів допустиме через 3 доби;
• підлогове облицювальне покриття готове до експлуатації через 24 години після затирки швів;
• першу добу необхідно не допускати контакту з водою, а повна гідрофобність (стійкість до проникнення води) досягається через 5 діб;
• роботи проводяться в сухих умовах при позитивних температурах повітря і основи.